Як Іванка на конференцію про одностатеві партнерства ходила

Кожен раз, коли я беру участь в якійсь ЛГБТ-події я страшенно нервую. Йду туди як на смерть, кожного разу навіть не уявляючи, що може статись. Та на диво, а може й завдяки моїй везучості, завжди все дуже добре і безпечно, хоч всі прекрасно знають, що кількість гомофобів значно перевищує кількість представників ЛГБТ і ходити на такі заходи завідомо «пхати руку в пащеку тигру». Але боротись за свої права, за своє право жити, а не існувати набагато важливіше за той страх.

Взагалі те, що такі події як конференція «Одностатеве партнерство в Україні: сьогодні та завтра» відбуваються зараз в нашій країні, дає надію на те, що все вже не так і погано і цей соціум в майбутньому зможе прийняти інакшість. Найголовніше, що ми можемо зробити з проблемами різних фобій та -ізмів – вести інформаційну війну. Багато говорити та відповідати знову і знову на банальні запитання пересічних людей, які практично нічого не знають про ЛГБТ, а безліч з них навіть не знають, що означає ця абревіатура. Власне це незнання і є причиною страху, адже зазвичай люди бояться того, що їм невідомо, чого вони не знають.

В законодавстві ми маємо купу прогалин, які утискають права пересічного ЛГБТ-представника, який як і будь-яка інша людина просто хоче бути з коханою людиною сім’єю. Такі прогалини є з точки зору соцільно-економічних питань в законах «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про пенсійне забезпечення», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» тощо, з точки зору успадкування – Цивільний кодекс України, Податковий кодекс України, а саме в тому аспекті, що партнер навіть маючи заповіт ризикує залишитись без нічого, бо родичі, з якими досить часто ЛГБТ не має жодних контактів після камінг-ауту можуть відсудити спадок в партнера, а також партнер повинен виплатити податок як «чужа» людина, а не член сім’ї. З точки зору права на користування житлом прогалини є в Житловому кодексі України, охорони здоров’я – «Основи законодавства України про охорону здоров’я»; зайнятості – «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про відпустки» тощо; представництва інтересів та права відмовлятися від показань щодо близького родича – Кримінально-процесуальний кодекс України; захист від домашнього насильства – «Про попередження насильства в сім’ї»; спрощений порядок імміграції та отримання громадянства – «Про імміграцію», «Про громадянство України».

Поняття сім’ї в нас взагалі є досить змазаним, бо в статті 3 частині 2 Сімейного кодексу України говориться «Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає», але всупереч цьому частина 4 цієї ж статті каже «Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства». І тут вже виникає питання «Що таке мораль?» і «Коли вже в нашому законодавстві з’явиться кодекс або закон, або хоча б статті в існуючих кодексах та законах, які визнаватимуть одностатеві шлюби?», тому що де-факто дві жінки, або два чоловіка(або інше), які кохають один одного, ведуть спільний побут та виховують дітей не вважаються сім’єю(sic!).

Більше, ніж в 23 країнах можна укладати одностатеві шлюби та партнерства. Найдивовижніше те, що в країнах, де є можливість укласти реєстроване партнерство, воно користується більшою популярністю саме серед гетеросексуальних пар, які чомусь обирають для себе саме цей вид узаконення стосунків. Що цікаво, одностатеві партнерства і шлюби укладені за кордоном іноземцями повністю визнаються українським законодавством, які регулюються законом «Про міжнародне приватне право», на відміну від таких самих партнерств і шлюбів укладених українцями за кордоном, хоча прецеденти, щоб перевірити дискримінаційну складову не відомі. В багатьох країнах реєстроване партнерство відрізняється від шлюбу тільки тим, що в першому випадку не можна усиновлювати дітей, а так в принципі вони є прирівняними один до одного. В більшості країн де партнерства є прирівняними до шлюбу, хоч і не можна усиновлювати чужих дітей, проте є можливість усиновлювати дітей один одного.

З цього всього виходить, що роботи ще непочатий край, але крига нарешті почала креснути і наприкінці конференції «Одностатеве партнерство в Україні: сьогодні та завтра» учасники обговорювали письмове звернення до української влади щодо реєстрованого партнерства в Україні, яке найбільш опиралося на План заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини, що був ухвалений українським урядом ще в 2015 році на період до 2020 року – який передбачає низку конкретних кроків для досягнення стандартів сучасного демократичного суспільства у цій сфері. Пункт 105 цього Плану, передбачає «Розроблення та подання на розгляд до Кабінету Міністрів України законопроекту про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар з урахуванням майнових і немайнових прав, зокрема володіння та наслідування майна, утримання одного партнера іншим в разі непрацездатності, конституційного права несвідчення проти свого партнера», термін виконання – другий квартал 2017 року.

Однак, станом на перший квартал 2017 року Кабінет Міністрів України навіть не визначив центральний орган виконавчої влади, який має бути відповідальним за розробку цього законопроекту: офіційні відповіді з міністерств юстиції та соціальної політики говорять про те, що обидва ці відомства не збираються виконувати цей пункт Плану дій, а натомість перекладають відповідальність за його виконання одне на одного. Відповідно доручення прем’єр-міністра досі немає.

За словами комісара Ради Європи з прав людини Нілса Муйжніекса, «Юридичне визнання одностатевих союзів у кінцевому підсумку є дотриманням простого принципу – рівності громадян перед законом», а останні рішення Європейського суду з прав людини, за якими в Україні визнано статус джерела права, покладають «позитивне зобов’язання на держави-учасниці Європейської конвенції з прав людини забезпечити юридичне визнання одностатевих пар як спосіб захисту їх права на сімейне життя». Таким чином, запровадження реєстрованого цивільного партнерства в Україні, доступного для одностатевих пар є актуальним питанням – як з точки зору реалій сучасного життя в Україні, так і в контексті дотримання її міжнародних зобов’язань.

© Іванка Урда

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s