Жінка

цикл «Про жінок»

Я насилу прокинулась о 5:20. Рань рання. З ним ми майже до глупої ночі говорили про мою чергову невдалу закоханість. Я намагалась вияснити стосунки з об’єктом цієї самої закоханості, нервувала, і, так нічого і не вияснивши, говорила з ним.

Ранок – це така пора, коли жити зовсім не хочеться. Мій ідеальний ранок завжди настає не раніше десятої години. Поїзд, на якому я сьогодні покидала це місто, відправлявся близько шостої і це створювало певні проблеми, бо нічні маршрутки вже переставали їздити, а денні ще не починали. Я викликала таксі і ледь встигла вчасно приїхати на вокзал. Досить швидко знайшла потрібний мені перон. Дивно вбрана і трішечки схожа на мусульманку. З першого разу мені не вдалось знайти потрібний вагон новомодного «Інтерсіті» – мені завжди важко давались новітні технології. Тим пак поїздами я не їздила вже досить давно, надаючи перевагу простішому, як на мене, і швидшому транспорту – попутним машинам.

Єдиний мінус – з вичерпаним соціальним лімітом це знущання над власною психікою, хоч автостоп насправді мрія для інтроверта.

Я споглядала чарівний світанок за вікном свого тимчасового прихистку. Небо за обрієм нависло криваво-рожевою пеленою поволі перемінюючись і стаючи блідо-синьо-сірого кольору, щоб, зрештою, стати геть блакитним.

Я сіла на вказане в квитку місце і десь тільки за годину виявилось, що дівчина, яка сиділа поруч мене переплутала вагони, коли до нас підійшов провідник перевірити квитки.

Вона зовсім маленька, по простому вдягнута, без усіляких там тобі дольчеендгабана, простісінькі джінси і футболка з м’якою сірою кофтою накинутою просто на плечі, манікюр без усіляких там виєбонів. Одним словом не дівчина, а янгол.

«От би вона вп’ялась нігтями мені в спину», – якось неочікувано і збочено подумалось мені, що аж самій від себе стало бридко.

Коли вона заснула і схилилась головою мені на плече, все моє тіло напружилось, і я, здається, й зовсім перестала дихати.

Дівчина, яка б зовсім не мала потрапити у мій вагон. Дівчина, з якою ми б ніколи не мали зустрітись. Адже я умисно взяла квиток у майже пустому вагоні, щоб хоч якось виспатись в тому «Інтерсіті».

Але ось вона тут, спить на моєму плечі, смішно посопує, а її солодкий запах розливається моєю свідомістю, настільки брутально захопивши весь мій простір, що я аж відклала книжку, яку читала і заворожено дивилась у небо, крадькома поглядуючи на неї, такої беззахисної уві сні.

Моя симпатія скінчилась рівно тоді, коли це янгольське створіння почало хропіти точнісінько, як трактор. Мені вже не хотілось вигадувати життя про неї і для неї. Хотілося скоріше звідси забратись, або задушити її. Вже не хотілось пізнати її, її ім’я, створити для неї казку чи просто переслідувати.

Об 11 годині мій поїзд прибуде на ключову станцію моєї країни, звідки починається більшість пригод, «Київ-пасажирський» і я більше ніколи її не побачу. В яких же дрібницях інколи ховається щастя.

20.09.16

Львів-Київ

© Іванка Урда

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s