Український голлівуд

Дія відбувається на складі, як в ліпших традиціях американських фільмів «Made in Hollywood». Або десь в сибірській глушині, або в Москві в традиції російського кінематографу. Головний персонаж – чоловік середнього зросту, робочого класу, або дідусь, або може молода дівчина до 25. Все вирішить випадок. Обставини складаються так: він\вона\воно у спадок від двоюрідною бабці, якої ніколи не знала_в отримує нерухомість у

богом забутому місці, або стареньке «Жигулі»\«Таврію»\«BMW».

Вона не вірить в теорію ймовірності, а ще в те, що кохання існує. Він взагалі дивом народився. Вона вчиться на художницю\акторку(гуманітарій, коротше кажучи), в метро вона втрачає свідомість. В метро десь між «Контрактовою» і «Хрещатиком» все почалось. Він врятував її від падучої, вона врятувала його від нудьги – блондинка, руда чи брюнетка.

Вона сиділа на  стільці з заведеними руками за спину. Окрім акторського таланту вона виявилась геніальної IT-шницею, через що в’язалась в великі проблеми пов’язані з державною службою інформаційної безпеки країни.

Він прокрався на той бісовий склад і зі сторони спостерігав за тим, що відбувалось. Чоловік, десь за 40, хватав Ліку за волосся і трусив, кричав, проте Діма не чув, що саме. Йому серце країлось, але він розумів, що лізти проти двох здоровезних амбалів і чоловіка, який бив Ліку – самогубство.

В дівчини з розбитого носа юшилась кров. Дімі вривався терпець, але він ніколи не влазив ні в які бійки, не те що там порятунок коханої з такої халепи. Чоловік потужно вдарив Ліку в живіт, і вона скрикнувши втратила свідомість. Чоловік, щось промовивши амбалам, пішов з одним з них геть. Здоровило, побачивши, що начальник зник за рогом трохи розслабився, дістав цигарку, підпалив її і вдихнув в себе їдучій дим. Зробивши пару затяжок, він підійшов до Ліки і вхопив її вільною рукою за обличчя.

Діма раптово побачив недалеко біля себе арматурину. Рішення прийшло в його голову миттєво. Він, після того як виволік непритомну дівчину з пекельного приміщення, геть не пам’ятав, як розбив голову амбалу. Хлопець дивувався власному вчинку. Він відважився вступити в бій і переміг! Для хлопця це все вперше, але він розумів, що часу радіи власному успіху немає(власній маленькій перемозі), бо треба швидше тікати звідси, адже не зрозуміло, коли з’являться інші і чи є в них зброя.

Діма не є якимось там мачо, а тим паче – героєм.  Його радше можна було б назвати типовим ботаном. Хоча хлопчина і не носив окуляри, адже не мав жодних проблем з зором. Проте Діма хоч і в більшості випадків свого життя вів себе, як тупак, все ж серед його знайомих знайшлось би дуже багато впливових і не дуже впливових друзів. Він зрозумів, що нести Ліку в звичайну лікарню може обернутись фатальністю тому, відійшовши на достатню відстань від складу, він подзвонив своєму знайомому лікареві, щоб той оглянув дівчину та допоміг їй. До того ж він свого часу став боржником Діми, бо той колись звів його з одним меценатом і, грубо кажучи, прилаштував його в одну з найліпших в Україні клінік пластичної хірургії.Тож теоретично він не мав би відмовити в допомозі(ще його мала б примусити клятва Гіппократа, але ж ви знаєте як воно часом трапляєься). Лікар, а його, до речі, звали Юра, назвав адресу, за якою він зможе їх прийняти.

Діма піймав перше-ліпше таксі і відправився за адресою. Це звісно дуже не обдумано з його боку і дуже  небезпечно, але він розумів, що лік зараз навіть не на години, а на хвилини. До того ж він назвав адресу за пару кварталів від місця призначення. На питання водія, що з дівчиною, відповів просто: «Перебрала, ну з ким не буває». Тобто досить легко відморозився від непотрібних запитань і подальших розмов. Коли хлопець вніс Ліку на одну з орендованих квартир лікаря, поклав на диван і Юра добре розгледів обличчя дівчини, отут і почалось найцікавіше:

– Ти що взагалі здурів? Ти кого мені притягнув? Ти смерті моєї хочеш?

– В сенсі? – Діма абсолютно нічого не міг зрозуміти.

– Її такі люди шукають, що повір, якщо вони дізнаються, що я вам допоміг, що ти їй допоміг, ми будемо заздрити мертвим. Вони не просто нас повбивають, вони нас нахрін на фарш пустять. Діма, ти здурів, що тебе з нею пов’язує?

– Ем, ну взагалі-то Ліка моя дівчина.

– Ну все, я точно труп. Ти хоч цікавився хто вона? – Юра обурювався надзвичайно сильно, він ледь не назвав друга справжнісіньким лохом через ситуацію, в яку він влип сам і у що зараз втягнув Юру, – вона хакнула сайт з надсекретними матеріалами і виклала це все в мережу у відкритому доступі. Там про фінансові оборудки пов’язані з наркотиками, там задіяні дуже круті люди. Вони завжди знаходяться в тіні, завжди знаходились. Ти навіть не уявляєш у що влип.

– Юр, я знаю, приблизно знаю. Я, грубо кажучи, викрав Ліку у викрадачів, при цьому вваливши одному з них арматурою по голові, – Діма нарешті мав привід похвалитись своїм сьогоднішнім подвигом.

– Ого! Ти і на таке здатен.

– Взагалі-то ні, я абсолютно не пам’ятаю як це зробив, – В його голосі чулось легке розчарування, – але я розумів, що маю це зробити. я розумів, що маю врятувати Ліку та іншого шансу у мене не буде.

– Ти її любиш? – якось раптово і неочікувано спитав лікар.

– Так, – зовсім не задумуючись і без сумніву відповів хлопець.

– Ясно, з нею все не так серйозно, як могло бути, ніс не зламаний, внутрішні органи наче цілі, тільки легкі забої та гематоми, їй навпаки пощастило, що вона втратила свідомість. Спрацювала система самозахисту організму. Тож ми її можемо зараз «розбудити» простим і елементарним способом – за допомогою нашатирного спирту, – продекламував свій лікарський висновок Юра.

– Мда, геніальність в простоті, – якось він не вельми радісно відповів.

Юра збігав до своєї шафки з медикаментами, дістав звідти нашатир і ватку, повернувся до дивану, на якому лежала Ліка, змочив ватку та підсунув їй під носа ватку, і, майже одразу, дівчина почала прокидатись. Першого, кого вона побачила, коли розплющила очі виявився саме Діма. Вона одразу ж кинулася йому в обійми, плакала і цілувала йому обличчя.

За деякий час вони покинули квартиру і відправилися на вокзал, планували нелегально сісти на будь-який потяг в будь-якому напрямку, аби лишень скоріше покинути місто. Зв’язки Діми пізніше могли б їм допомогти. Юра одразу їх попередив, що він їх ніколи не бачив, не знає і порадив позбутись сім-карток і телефонів. Це більше стосувалось Діми, адже Ліка вже втратила свій мобільний, документи та інше. По дорозі на вокзал вони заглянули до ще одного знайомого хлопця, в магазин одягу і переодягнулись. Цей знайомий вже отримав інформацію напередодні про те, що Ліку і Діму шукають, але по старій дружбі допоміг хлопцю, до того ж йому це практично ніц не вартувало.

Вони вийшли з магазину, поряд зупинився автомобіль з тонованими вікнами. Звідти вискочили браві хлопці спортивної статури в костюмах і з пістолетами та оточили закоханих. Вони одночасно почали стріляти, як по незримій команді. В них не було жодних шансів вижити.

Останнє, що бачив Діма – Ліка у білому платтячку в горошок вся в крові. Свідомість покинула його, втім як і життя.

Квітень 2016

Львів

© Іванка Урда

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s