Як я стала редактором

Ще п’ять років тому, коли я закінчувала школу, я й уявити собі не могла, що колись буду письменницею. Ні, звісно, як будь-який пересічний школяр я писала якісь там віршики, а найлегшим завданням в школі для мене було написати твір, на тему чи без неї.

Я ж з своїм прагненням до справедливості спочатку вступила

на, як мені тоді здавалось, фах, який мені найліпше підходить. Мова йде про юриспруденцію. По наївності своїй хотілось щось змінити в своєму місті, а там не за горами і країна. Плекала мрії про президентство. Письменники ж романтики за своєю натурою. Але вже після вступу я була неприємно здивована, і з кожним днем це неприємне відчуття зростало. Вже після першої сесії мені хотілось забрати документи з університету і тікати чимдуж далі від всього юридичного. Хоча саме це навчання і привчило мене цікавитись законами і новинками законодавчих актів, а так як Україна досить молода країна закони в нас змінюються «зі швидкістю світла», а ми – її громадяни – маємо йти з країною в одну ногу, правда останнім часом виходить більше навпаки.

Після року сумнівів, ще року академічної відпустки, в зв’язку з вгробленим здоров’ям на практиці в тому таки університеті, я була відрахована, та от мені все не вдавалось забрати звідти документи. Спочатку батьки хотіли, щоб я там довчилась на денному. Потім хотіли, щоб я перевелась на заочне. Я чесно намагалась, проте з бюджету я «вилетіла», через академвідпустку, а залишатись на контрактній основі не було фінансової можливості ні в мене, ні в моїх наполегливих родичів, на щастя(аж хочеться втулити сюди першого-ліпшого смайлика, так я тому радію).

Коли в 2013 році почалась революція я з жахом спостерігала, як ті, ким я мала стати лупцювали людей, бо наказ, як ті, мої майже колеги, відкривали підробні справи на невинних революціонерів, бо наказ. Я з жахом на це все дивилась, вже тоді потаємно пописуючи оповідання самій собі і сподіваючись на світле майбутнє. Згодом я трансформувалась в організатора прозових читань і поета, який читає свої вірші на публіку(хоч і досі пишу переважно верлібри). Чим більше я писала, тим більше виникало питання грамотності, бо поважні письменники – це майстри мови і саме на їхній правопис рівняються «звичайні» люди. Так історично склалось, що два мої співорганізатори закінчили Українську академію друкарства за фахом «Видавнича справа та редагування». Тож я не сильно довго думала, де я маю повчитись мови. Далі з організаторською діяльністю склалось так, що доводилось багато вичитувати чужих творів і помилки, які я бачила, дуже різали мені очі. Так як мені виправляння помилок, про які я вже знаю приносило задоволення і втілювало, деяким чином, в життя моє бажання приносити користь людям, то ця річ стала останнім цвяшком в моєму рішенні бути редактором і вступати на цей фах. Окрім того перспектива бути редактором, означає працювати за фахом. А працювати за фахом означає таки мати ту роботу, що на фоні останніх подій, тобто революції і війни, має суттєву вагу. Правда, я маю підозри, що наявність і цього диплому не вирішить проблеми, але я хоча б сподіваюсь на ліпше, як і усі ми, адже останньої з скриньки Пандори вилетіла надія, а вона ніколи не вмирає.

© Іванка Урда

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s