Рожева рокова любов

цикл «Про жінок»

Одна подія трапилась зі мною вологого, але ще теплого осіннього вечора, у пабі. Грала жива рокова музика. То був концерт одного з моїх улюблених рок-гуртів.
Я одразу помітила її з натовпу. Вона була не така, як інші – руда, точнісінько як моя дівчина.
Насправді, я не могла зрозуміти якої вона статі, та і вона постійно повторювала: «Я хлопчик-гей, я хлопчик-гей».
На концерті ми не познайомились. Я просто тихо споглядала за нею з свого темного куточка.
В той же вечір, прийшовши додому, я випадково знайшла її в соціальній мережі, на сторінці відвіданого заходу. Вона відписала якийсь дотепний коментар. Досі я не знала її статі напевне, але мені було все одно. Цінують людину і кохають геть не за те, що між ногами.
Я вирішила, що пора діяти, адже втратити її вдруге було б зовсім по-дибільному.
Я їй написала. Що саме, через плин років вже не пам’ятаю, але вже на наступний день вона опинилась в моєму ліжку. Без інтиму. В самому центрі величезного міста в орендованій мною квартирі.
Тільки роздягнувши її, я змогла з впевненістю сказати, що це дівчина. Вона була коханкою для тіла.  Щодо моєї дівчини совість мене не картала анітрохи, бо стосунки в нас були дивні. Час від часу вона приходила до мене, ми розмовляли і ніц більше.

Вона була коханкою для душі.

Я просто її кохала, присвячувала їй вірші, а вона просто дозволяла мені її кохати. Вона анітрохи не була проти моїх до неї почуттів, і проявляла до мене ту ж ніжність, що і я до неї. Я почувала себе школяркою. Хоча одного разу ми навіть поцілувалися, правда на спір.
Тієї осені ми з нею відвідали концерт одного з моїх улюблених рок-гуртів. І я вподобала іншу. Звали її М. Вона була на півтори роки молодша за мене та страждала від нерозділеного кохання.
Переспали ми певно побаченні на п’ятому, що не дуже характерно для мене. Адже я люблю одразу дізнатись, що на мене чекає.
Хм, що ще було дивного у моїй колишній – вона була заміжня. Але це так ліричний відступ, то ж продовжую про М.
Вона ходила голяка по моєму житлу, ставлячи в ступор господарів. Так само голяка курила на моєму балконі і пристрасно на тому ж балконі мене цілувала, чхаючи на шок людей, що проходили внизу, часом навіть вигукуючи їм щось.
Вона проводжала мене в універ. І ми цілувалися вже під універом. Ніхто і ніколи не ставив ніяких питань. Тільки одногрупниця інколи питала якої статі М., я ж таємниче посміхалась.
Ми цілувались у метро і жодного разу ніхто на це не звернув уваги. Вона постійно носила мою сумку, хоч була крихкіша за мене, а вона навіть для мене часом були важка.
Вона обожнювала грати на моєму ноуті у свої онлайнові ігри і малювати мене в Paint’і, особливо коли я намагалась щось вчити. Мій зосереджений вираз обличчя, чомусь здавався їй кумедним. Саме тоді вона налітала на мене, як шквал, стрибала з розбігу, пристрасно цілувала. І от скажіть мені, як можна було готуватись до дурного екзамену з теорії держави та права?
Вона ненавиділа спати сама. Тому ми постійно ночували вдвох, або в мене, або в неї вдома. Вона жила з бабусею, якій не подобалось все, чим М. займалась.
М. постійно турбували галюцинації. Вона ненавиділа своє вікно, котре нею було заклеєне фольгою, бо вона постійно бачила за ним дівчину з чорним волоссям та чорними бездонними дірками замість очей. Вона ненавиділа тишу, бо не маючи жодного годинника в квартирі, постійно чула його цокання. В неї була шизофренія…
Під кінець осені в неї почалось загострення. Ми багато сварились. Я нічим не могла зарадити, а ліки не допомогали. З життєрадісної істоти, котру я ранками частувала сніданками й кавою, вона перетворилась на схудле бліде створіння ледь наповнене крихтою життя.
І в цей момент в мене захворів дідусь. Я мала терміново від’їздити додому, за сотні кілометрів від неї, такої крихкої і такої безпорадної перед осінню.
Але я не могла лишатись. І я поїхала. Вона не зрозуміла, що я мусила, і сприйняла це як зраду.
Коли я приїхала вона просто зникла з мого життя.
Через півроку я бачила її ще раз. З нею була нова дівчина, якій вона так вдало пудрила мізки, як мені колись, а потім ще одна, і ще одна, і ще одна…
Я намагалась написати їй ще через півроку, але вона просто забанила мене в своїх соцмережах.
Я більше не живу у тому місті, але я досі пам’ятаю, де вона живе і досі знаю сотні шляхів до її дому. Але якщо вона вирішила прогнати мене з свого життя  назавжди, я більше не стукатиму в ці двері.

Пройшло стільки років, а я й досі пам’ятаю запах її чоловічих парфумів «Fire».

30.05.14

Харків

© Іванка Урда

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s