Автостопом крізь спогади, або черкаський тріп через Дніпро

Моя історія почалась задовго до того, як я потрапила в Черкаси – з соцопитування дальнобійників та пересічних водіїв, якою ж дорогою ліпше їхати до Черкас з Києва, бо ж Google Maps показував два маршрути, які суттєво різнились між собою. По лівому берегу через Переяслав-Хмельницький, Золотоношу, минаючи Черкаську греблю, довжиною, уявіть собі, понад 12 км, або правому – через Обухів і Канів. Результати соцопитування не давали жодного шансу мені опинитися в одному з міст, в якому свого часу жила моя мама, в Каневі.

В переважній більшості, добре, не буду брехати, майже завжди, я подорожую автостопом. Цього разу моєю точкою відправлення в стопі став

Бориспіль, а точніше його окраїна, а ще точніше практично поряд з одним з бориспільських кладовищ. Постоявши деякий час, майже змерзши і розуміючи, що з таким потоком машин мені вже ліпше зміститись кудись далі, тим пак, відсутність відбійників на дорозі, то такі металеві заборчики попід дорогою, для тих, хто не в курсі, в цій місцевості особливо тішила!

Най би, як я не махала, що я не робила ніхто не хотів спинятись. І вже десь хвилин за 20, о слава яйцям, мене з усмішкою прийняв в теплі обійми свого теплого залізного коня – учасник АТО, який саме їхав на військові навчання і радо підкинув мене кілометрів на 30 ближче до Переяслав-Хмельницького, до такого невеликого селища, як Васильки. До слова, людина він освічена, і як виявилося пише добротні вірші і віршовані казки для своєї донечки. Скажімо так, це абсолютно доказує теорію того, що подібне притягує подібне. Налаштовуйтесь перед поїздкою на добрі хвилі і позитивні враження.

Коротесенька історія про 35 км з торговим представником до Переяслав-Хмельницького, нічого цікавого, ми майже весь шлях до пункту призначення промовчали. Він висадив мене біля міліцейського блокпоста, я привіталась з міліціянтами, побажала доброго ранку, адже на годиннику була рівно 9-та година. Та і міліціянти, то вже практично історія в зв’язку з появою Нової поліції. Сказати, що здивуванню хлопців не було меж – це нічого не сказати.

Отож, я була в Переяславі, було холодно і я вже не знала, що робити і куди йти, як мені зупинився милий дідуган на темно-синій старенькій «Таврії». Ми говорили про гриби, ліси, трохи про владу, ну бо як же без цього, і видно було, що він не дуже сильно хотів говорити, щось його сильно турбувало. І от коли в авто зависла тиша, дідо, до речі, родом з Борисполя, так само як і я, зізнався, що їде в село до мами, бо вона захворіла і їй потрібна допомога. Довіз він мене до с. Софіївка, це за 20 км до Золотоноші, і я вже точно знала, що йому побажати, адже маю гарну традицію, бажати, виходячи з машини, водієві те, чого йому зараз не вистачає. До слова, я побажала здоров’я його мамі і по рівчастому обличчю чоловіка пробігла скупа сльоза і він засвітив на всі 32(чи скільки їх там у нього) зуба, поблискуючи позолоченими коронками.

В Софіївці я отримала своє нове автостоперське досягнення – мені зупинилась жінка і вже з нею я пересікла греблю і опинилась в Черкасах. Пані зробила собі гарний подарунок на день народження, звалила в подорож, далеко від міст і суїти суєт, я теж так роблю. Ловіть вітер в полі.

Перше, я трохи заблукала, а потім дуже швидко знайшлась. Місце, куди я потрапила – це «Черкаська обласна юнацька бібліотека ім. В.Симоненка». Акцентую увагу на тому, що це бібліотека, але те, що мене надзвичайно вразило, по-перше, бібліотека радо приймає до себе молодих творчих активістів і дозволяє їм влаштовувати літературні вечори, куди реально приходить молодь, по-друге, вони дозволяють їм влаштовувати такі собі концерти, запрошуючи місцеві гурти, по-третє, в бібліотеці представлена дуже хороша підбірка сучасної української літератури, при чому дійсно сучасної, бо книжки покоління двотисячників, навіть не дев’яностих, тобто це вже успіх.

Так вийшло, хоч я і їхала автостопом, я приїхала значно раніше зазначеного часу зустрічі.

Все дійство, тобто проект «МІСТ: Літературні Черкаси» починалось о 13-й, я ж об 11 була вже на місці.

Першим в програмі було зазначено знайомство і так далі(до речі, «так далі» почалось о 18-й) – з цим у мене взагалі не було проблем. Приємним сюрпризом було побачити хлопців і дівчат, вірніше дівчину, з угруповання «Стусова хата»(нині «Свідки Слова»).

Після знайомства і мозкових штурмів група творчих людей, приблизно понад 20 чоловік відправилась в музей ім. В.Симоненка (що й не дивно, взагалі, здається, в цьому місті його культ). Насправді було цікаво, хоч екскурсоводка і дуже хвилювалась, проте було видно, що вона обожнює свою роботу і з щирим захопленням розповідала про Василя Андрійовича(от навіть ім’я, по-батькові запам’ятала або коротка історія про те, що в мене дуже погана пам’ять на імена, а що вже там казати про прізвища та інше).

Далі учасники читали свої вірші, а «Стусова хата», а разом з ними і я, читали свої прозові твори під відео-музичний супровід, що не заважало, а навпаки підсилювало образи, які були в творах (дуже в’їлись в пам’ять розповідь Володимира Старченко про «шавєрму» та оповідання Романа Байди, від якого в мене мурашки табунами бігали по шкірі, бо оповідка була ж про літаки). Локацією для першого літературника «Мосту» стала ледь не найдорожча книгарня в місті – «Буквиця». Так як виступи затримались, ми не встигли відвідати екскурсію до видавництва Ю.Чабаненко, тому шлях наш пролягав до Будинку культури ім. Кулика.

Коли нас загнали в актову залу в мене було дивне відчуття, але, коли ведучий вийшов на сцену і почав говорити, я зрозуміла, що двері в залу – це крута надсучасна машина часу, бо я так випадково, разом з групою і організаторами, потрапила в 80-ті роки, в ліпшому випадку 90-ті. Тобто розумієте, що це був за захід?

Вистачило 15 хвилин, щоб всі активно почали покидати зал, першими здиміли організатори. З такої «пічалі» творча активна молодь України пішла в найближчу кав’ярню бухати чай, начаювали ми скромною компанією на 555 грн., такий собі символізм, що Б-г любить трійцю, а дурень п’ятірку.

Основна частина відсіялась і лишилось нас_троє (привіт Остапку Микитюку і ко) найвитриваліших. Від «чаю» нам хотілось шукати пригод і ми їх знайшли в найближчому пабі. Коротко – футбол. Україна-Македонія. 2:0. Все.

На вулиці 12-та ночі і так вийшло, що в нас небо над головою і нема куди йти ночувати. Бо лишилось нас_двоє і мали б ми йти до активістки Спілки письменників – п.Майї, але боги мене вберегли, бо совість не дозволяла подзвонити пані в поважному віці о такій годині, а наш знайомий, який вже був в неї не відповідав на дзвінки. В нашого ж третього «чаювальника» був вимкнений телефон. Так ми чарівними сходами потрапили з гарненькими дівчатками до берега Дніпра в пошуках міфічного 75 будинку по вулиці Героїв Дніпра, насправді потрібен був 85-й і протягом години ми таки його знайшли. Як виявилось пізніше, бабця несповна розуму і нам дуже пощастило з таким збігом обставин.

Близько 3-ї години ночі (ранку?) ми з Вовою спали в теплих ліжечках в теплій квартирі (о аве!).

Ранок почався о 7-й, було тяжко, хотілось пити і вмерти. Далі було не цікаво, ми шукали Спілку письменників, успішно її знайшли і навіть вчасно.

Дещо, що мене вразило – фонтан під облрадою під напругою, щоб в ньому не купались(Тут фонтанчєг шпінтіляєт – ліпістрічєство сіяєт).

Пів на 10-ту почався круглий стіл, присвячений літературній діяльності міст, з яких учасники «понаєхалі» в Черкаси. Було досить цікаво, і я, здається вже знаю, що робитиму наприкінці жовтня, точніше, куди поїду.

За програмою було пред’явлено, що буде лекція Н.Лапіної під назвою «Сучасна українська проза: тенденції». Коротко кажучи, було багато суперечливих речей і я не почула абсолютно жодної тенденції, лекторка просто розказала свою біографію, і частково своєї сестри, також письменниці, з якою вона пише в співавторстві.

Після чого потішив, трошки радянський, сатиричний письменник І.Дубінін. Жартики, смішки, так звана «Година гумору», для людини без почуття гумору, нувипонялі, мені було вельми смішно.

Далі мала бути екскурсія містом, яку я успішно пропустила в пошуках шнурівок і в мене була своя особиста екскурсія. Культурний шок: жителі Черкас не знають, що таке «шнурівки», а мені 5 хвилин доводилось згадувати як воно по-народному звучить.

В 15-ій почалась лекція-презентація Сергія Пантюка дабл-збірки «Поранений херувим/Оченята кольору антрациту». Не дивлячись на свою епатажність, досить адекватний представник сучасного українського літпроцесу, особливо серед тих, хто в Спілці письменників. До того ж з п.Сергієм ми познайомились ще раніше, на «Семінарі творчої молоді» від «Смолоскипу».

Після презентації нас зігнали на фестиваль в Художньому музеї, де відбувся літературний слем. В слемах я зазвичай не беру участі, але цього разу вирішила зробити виключення. Каюсь. Більше не буду.

Вечір ставав ближчим і ми відправились в приміщення Спілки письменників на окрему письменницьку культурну програму, якщо ви розумієте про що я. «Культури» нам виявилось мало і ми повернулись у вчорашній паб.

Цієї ночі ми з Вовою потрапили в гості до чудової і милої людини п.Анатолія Автономовича. Письменник-радіоелектроник, пише книжки для дітей, задарував він ними нас.

Ранок почався напрочуд легко, ми зустрілись з рештою учасників та відправились в м. Кам’янка до Музею Чайковського-Пушкіна де відбувся ще один літературник та оголосили переможців літслему, що відбувся напередодні.

По поверненню в Черкаси закінчувалась ця частина подорожі і починалась інша. Але обставини склались так, що з Віталіком Третяком, Вовою Старченко та Таньою Іваніцькою дорога лягла спільно в машині з Сергієм Пантюком у Київ.

Дякую всім організаторам, Оксанці Галаєвій, яка умудрилась приховати від нас своє маленьке свято, сімейству Мяусів та всім, хто був до того дотичний, дякую учасникам за триденний тріп Черкасами, ще побачимось.

© Іванка Урда

© фото Віталій Третяк

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s