Про писання, любов і обіцянки

Що я можу сказати про своє писання? Ось що – мені не важливо було говорити від свого імені, чи щоб хтось говорив за мене, кажучи, що мої слова – то його… Мені головне було, щоб слова лунали. Не знаю, чи хтось думає так само. Я пишу не для того, щоб потім покласти то в тумбочку і забути. Ні. Для того, щоб щось змінити. Для того, щоб врешті решт, хоча б наступне покоління не чуло того болю, що відчуваю я, дивлячись на людську байдужість, лицемірство, брехню, пусті обіцянки, і взагалі вселенську несправедливість пов’язану з цим всім. Проте, я бачу не тільки погане, як може здатися, в нас є дуже добрі і чудові люди, талановиті і геніальні. Розуміючі і кохані… На жаль, «кохані» для мене боляче. Кохання! Що воно є насправді? Я стільки разів, як кораблик, розбивалась об рифи байдужості, або невпевненості у собі, або невзаємності. Мене це завжди хвилювало. Я не відрізняюсь якоюсь особливою сміливістю, або впевненістю, але мені ніколи не бракувало сил сказати про свої почуття, я писала вірші. О! Я пам’ятаю одну історію з свого шкільного життя(а воно ж особливо веселковим не було). Мені подобався один хлопчик з іншого класу, чесно признатись з, на 1 рік, молодшого класу, проте ми були однолітками. Це я типу так виправдовуюсь, що в моїй симпатії не було нічого такого. Так от. В спільних знайомствах нашою точкою дотику була вчителька англійської мови. Я написала ліричного вірша-послання. Відповіді не отримала, йому було просто приємно, і все. На тому історія і закінчилась. Мені пощастило, що вчителька була адекватною людиною і нікому не розказала, та і об’єкт мого захоплення, на подив, нікому не розказав. Хоча, напевно, тоді сміялись би над ним, а не наді мною.
Я писала листи, повідомлення, дзвонила, чекала біля дому, через знайомих передавала – цей спосіб, певно, був найдурнішим. Але найбільше мені завжди подобалось говорити в очі, бачити реакцію, адже очі ніколи не брешуть, про почуття особливо. Зараз мені дуже пощастило, моя коханка відданіша за будь кого, хто в мене був, моя коханка – література. Вона як глина, ти ліпиш те, що хочеш ти, і вийде щось гарне або якщо маєш хист, або якщо довго і багато практикуєшся. Чи не так само з літературою?(Ліпленням з глини я певний час займалась, я знаю про що говорю) Є багато хвилюючих речей, про які багато хто говорить, а мені чомусь не завжди вистачає сміливості говорити про них, і коли зовсім припече, я про них пишу… І я щаслива, що моя коханка відповідає мені взаємністю. Я тільки почала свій нелегкий шлях, але я обіцяю не здаватись. А як я обіцяла своєму коханому дідусеві на своєму прізвищі, на нашому прізвищі: «Якщо пообіцяла, ціною власного життя виконаю!».

© Іванка Урда

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s